Greetings on the Occasion of the

100th Anniversary of the Appointment of

Bishop-Martyr Nykyta Budka

as the First Ukrainian Catholic Bishop in Canada

(Saint Basil Cultural Centre, Edmonton, June 9, 2012)


Glory be to Jesus Christ!


Your Beatitude, Reverend Clergy, Dobrodiky, Religious,

Monastics, Seminarians, and Lay Faithful:

100 years ago, on July 15, 1912, Pope Pius X appointed Bishop Nykyta Budka as the first Ukrainian Catholic Bishop in Canada. Today, we honour his blessed memory as a confessor of the faith and organizer of Ukrainian Catholic religious life in Canada.

As the 19th century drew to a close, most of the four million Ukrainians living in the Austro-Hungarian Empire found themselves at the bottom of the social ladder as peasants.  Everyday life meant overpopulation, shortage of land, unemployment, political and social oppression, and even starvation.

News that a strange land called Canada was welcoming immigrants, in order to expand its territory into the prairies, provide thousands of peasants with the hope of emigration, a hope which would completely justify the upheaval they would experience.

Among their most treasured possessions, the new immigrants brought with them their faith in God and their love for the Church. And more often than not, even before building permanent homes for themselves, they set about to build churches with the hope that a priest would pass by their community and nourish them with the living Word of God and the Divine Eucharist. And then they waited.

Closer to home, in the Beaver Lake area, present day Mundare, in 1909 delegates from several neighbouring parishes wrote to Archbishop Domenico Sbaretti, the apostolic delegate to Canada, with the following petition:

We the undersigned representatives of seven Greek-Catholic Churches of Alberta send this petition to Your Highness praying you for the following:

We the members of the Greek-Catholic Church expressing the wishes of all the people of our nationality and religion pray;

That you appoint a Greek-Catholic Bishop in Canada of Ruthenian Nationality,

Or give power over us to the Ruthenian Bishop of Philadelphia, [Pennsylvania], or appoint a substitute for the Greek-Catholic bishop in the [United] States for Canada.

This we ask for the following reasons:

The present rule of the Roman Catholic bishops is foreign to us.  They do not understand the spirit of our ritual, our ritual being different from the Roman Catholic, and also this brings much harm to our people as many of them being dissatisfied join the Greek-Orthodox Church, which is not united with Rome.

And also our people refuse to have their Church-property given to the Roman Catholic bishops, which they would be glad to give to a Ruthenian Greek Catholic bishop.

We pray you to do this favour for us and to direct us as to what should be done further in this case.

We remain yours most obedient,

The Delegates of seven churches in Alberta,

Mike Korchynski, Secretary

On a personal note, and with much pride, I note that the first of some sixty signatures affixed to this letter is John Motiuk, one of the early pioneers in my own family.

Their prayers were answered when Bishop Nykyta was appointed the first Ukrainian Catholic bishop in Canada in 1912.

Soon after his appointment, Bishop Nykyta was granted an audience with Pope Pius X.  Bishop Nykyta later recalled that meeting in the following words:

The words of the Holy Father Pius X of worthy memory, spoken to me in blessing my mission, are truly the following: “Your diocese is the largest in the whole world.  But I rejoice in seeing you so young. You have a very wide territory so you can fly. You cannot do everything; [so] do what you can. You cannot lose your people because you have two treasures.  I well know this about the Ruthenian people: your people love the Most Blessed Virgin Mary and the Most Blessed Sacrament [of the Eucharist]. With these treasures, you cannot lose your people. Go with confidence.” (from Bishop Nykyta’s 1919 Report to the Apostolic See of Rome).

In the same 1919 Report, Bishop Nykyta summarized his pastoral work thus far:

[Nykyta] Budka, Bishop of the Ruthenians of Canada prostrate before the feet of Your Holiness humbly desires to briefly describe the situation in my diocese.

Sent to Canada over six years ago to care for the spiritual needs of the Ruthenians I worked in the greatest difficulties without interruption and reflection, wanting as soon as possible to concretely organize my flock in parishes for Catholic life.

250,000 Ruthenian Catholics spread across Canada from the Atlantic to the Pacific have [only] 20 Catholic missionaries [to serve them] and countless non-catholic ministers with 12 newspapers against them.  Until today, the Russian Orthodox mission, Protestants, irreligious, socialists, politicians are constantly hatching schemes to separate Ruthenians from Rome into various fractions.  But I, with 28 exhausted priests, repel these attacks and progress in organization.  God [has been] benevolently disposed.  We are faithfully bearing a supra-human burden: 150 parishes and missions have been organized, seven schools, [and] one newspaper working for and with us.  [Our] missionaries visit ten, fifteen colonies, one [alone] takes care of 30 colonies, schools and the sisters.  In the schools we are educating candidates to the priesthood and about a thousand youth, but this represents only one tenth of our youth.  The shortage of priests and money is unendurable.  If a few priests will leave Canada following the War, which is certain, then I really do not know what I will do.  I myself am without a secretary and have [to do] pastoral work.

Bishop Nykyta dedicated his life in the service of the Ukrainian Catholic Church in Canada, towards the glory of God.  In his own words, “I love my people and I give my life and my strength for them.” (1919 Report).

For various reasons, Bishop Nykyta returned to Ukraine in 1929.  There he assisted Metropolitan Andrey Sheptytsky in spiritual matters until being arrested and imprisoned by the Soviet government in 1945.  He died a confessor and martyr for the faith on October 1, 1949 in a Russian labour camp in Karaganda, Kazakhstan at the age of 72.

In 2001, Bishop-Martyr Nykyta Budka was beatified by Pope John Paul II.

The Canadian Catholic Church in particular is indebted to the memory of Bishop Nykyta for his great contribution in developing a solid foundation for the religious, cultural, and national life of Ukrainian Catholics in Canada.

I am pleased to announce that Bishop Nykyta’s story will be told in greater detail and authority in a soon to be published biography researched and written by Rev. Dr. Athanasius McVay, a church historian and priest of our Eparchy of Edmonton.

I express my sincere gratitude to those present today who celebrate with us this Centennial Banquet in honour of Bishop-Martyr Nykyta Budka.

We are especially honoured by the presence of His Beatitude Patriarch Sviatoslav who joins us on his first pastoral visit to Canada.  Your Beatitude, your participation in today’s festivities is a sign of the unity of our Church throughout the world and pays tribute to the life and martyrdom of Bishop Nykyta. We express our gratitude to you and pray that Our Lord blesses and guides your ministry as you guide us on our earthly journey to the Heavenly Kingdom.

May the witness of Bishop-Martyr Nykyta inspire us to re-dedicate ourselves in the deepening our faith in the Risen Lord and to be witnesses of God’s love and mercy in the world.

Most Rev. David Motiuk
Eparchial Bishop




з нагоди святкування 100-літнього ювілею

призначення владики–мученика Никити (Будки)

на першого українського католицького єпископа Канади

(Культурний центр св. Василія, 9 червня 2012р.)

Слава Ісусу Христу!

Ваше Блаженство, всечесні отці, пані добродійки,

преподобні отці, брати та сестри, семінаристи та дорогі вірні:

100 років тому, 15 червня 1912 року, Папа Пій Х призначив єпископа Никиту Будку на першого українського католицького єпископа Канади. Сьогодні ми вшановуємо його блаженну пам’ять, яко ісповідника віри та організатора релігійного життя українських католиків Канади.

Наприкінці 19 століття, більшість, з 4 мільйонів українців проживаючих в Австро-Угорській Імперії, були селянами та знаходилися на найнижчому щаблі суспільства. Життя на перенаселеній території, брак землі, безробіття, політичне та соціальне пригнічення, а навіть і голодування, – такими були реалії їхнього щоденного життя.

Новина про те, що дивна країна з назвою Канада, приймала імігрантів, щоби розширити свою територію у преріях, подала надію на еміграцію тисячам селян, надію, яка б цілковито оправдала їхні сподівання на переміну, якої вони так бажали.

Окрім найцінніших речей, нові імігранти принесли з собою їхню віру в Бога та їхню любов до Церкви. І дуже часто, перед тим як збудувати будинок для себе самих, вони будували храми з надією на те, що можливо попри їхню громаду проїжджатиме священик який накормить їх живим Божим Словом та Пресвятою Євхаристією. І на це вони терпеливо чекали.

У 1990 році, делегати декількох парафій з місцевості Бівер Лейк, теперішнього Мондеру, написали листа до архиєпископа Доменіко Сбаретті, апостольського делегата в Канаді, в якому висловили свої наступні прохання:

Ми, нижче підписані представники сімох Греко-Католицьких церков Альберти, засилаємо прохання до Вашої Високості, молячи про наступне:
Ми, члени Греко-Католицької Церкви, виражаємо бажання всіх людей нашої національності та релігії та молимося;
щоб Ви призначили в Канаді Греко-Католицького єпископа русинської національності,
або віддали нас під владу русинського єпископа Філадельфії (Пенсельванії), або призначили Греко-Католицького єпископа з Америки для Канади.
Про це ми просимо з наступних причин:
Сучасні єпископи Римо-Католицької Церкви є іншої національності. Вони не розуміють духа нашої традиції, наша традиція відрізняється від Римо-Католицької, тому це також приносить велику шкоду та незадоволення нашим людям і вони приєднуються до Греко-Православної Церкви яка не є в єднанні з Римом.
Також наші люди відмовляються віддавати їхнє церковне майно римо-католицьким єпископам, натомість, вони б з радістю віддали це русинському єпископові.
Ми молимо Вас зробити цю послугу для нас та вказати нам, що далі потрібно зробити у цій справі.
Залишаємось у послусі,
делегати семи церков Альберти,
Михайло Корчинський, секретар.

Особисто від себе хочу з гордістю додати, що першим з шістдесяти підписів, доданих до цього листа було ім’я Івана Мотюка, одного з ранніх піонерів моєї родини.

Ці особи отримали відповідь на свої молитви у 1912р.коли владика Никита був призначений, яко перший український католицький єпископ Канади.

Незадовго після свого призначення, владика Никита, отримав аудієнцію з Папою Пієм Х. Владика Никита так згадує цю аудієнцію:

Слова, достойної пам’яті, Святішого Отця Пія Х, промовлені до мене на благословення моєї місії, дослівно були наступними: “ Ваша єпархія є найбільшою у світі. Однак я радію, бачачи Вас, такого молодого. Ви маєте дуже широку територію, отож ви можете літати. Ви не можете зробити всього, отож робіть, що можете. Ви не можете втратити своїх людей, бо ви маєте два скарби. Я добре знаю про русинських людей: ваші люди люблять Пресвяту Богородицю та Пресвяту Євхаристію. З цими скарбами ви не можете втратити ваших людей. Ідіть з довірою.” (Звіт владики Никити до Святого Престолу, 1919р.).

Цього самого року, владика Никита так підсумовує свою пасторальну працю:

Никита Будка, владика русинів  Канади, припадає до ніг Вашої Святості та в покорі, коротко описує ситуацію в моїй єпархії.

Призначений до Канади шість років тому, для піклування духовними потребами русинів, я працював в найскладніших сутуаціях без перерви та вагань, очікуючи найскорішої організації повіреної мені пастви в парафії для католицького життя.

25000 русинських католиків, розкиданих  по цілій Канаді від Антлантичного до Тихого океанів, мають лише 20 католицьких місіонарів для служіння їм та незліченне число некатолицьких служителів з 12 газетами проти них. До сьогодні, Російські Православні місії, протестанти, атеїсти, соціалісти та політики, постійно видумують способи для відмежування русинів від Риму та приєднання до різноманітних груп.

Однак я, з 28 виснаженими священниками, відбиваємо атаки та наступ цих організацій. Господь є милосердний до нас. Ми вірно несемо надлюдський тягар: було організовано 150 парафій та місій, сім шкіл, одна газета працює для нас та з нами.

Наші місіонарі відвідують 10-15 колоній, один опікується 30 колоніями, школами та сестрами. В школах ми навчаємо кандидатів на священиків та біля тисячі молодих осіб, однак це лише десята частина молоді. Відчуваємо нестерпний брак священиків та грошей. Якщо під час війни декілька священиків залишуть Канаду, що є можливо, тоді я справді не знаю, що буду робити. Я не маю секретаря та виконую пасторальну працю.

Владика Никита посвятив своє життя служінню Українській Католицькій Церкві в Канаді на славу Божу. Він сам так про це сказав: “ Я люблю моїх людей та віддаю їм моє життя та мою силу.” (Звіт 1919).

З певних причин, у 1929р. владика Никита повернувся на Україну. Там він допомагав в духовних справах Митрополиту Андрею Шептицькому до тих пір, поки не був заарештований та ув’язнений радянським урядом у 1945р. Він помер
1 жовтня 1949р. маючи 72 роки, яко ісповідник та мученик віри в російському таборі в м.Караганда, в Казахстані.

У 2001 році, владика–мученик Никита Будка, був беатифікований Папою Іваном Павлом ІІ.

Канадійська Католицька Церква особливо завдячує та пам’ятає великий вклад владики Никити у розвитку міцної основи релігійного, культурного та національного життя українських католиків Канади.

Мені надзвичайно приємно сповістити вас про те, що історія владики Никити буде розказана детально та буде опублікована його досліджена автобіографія написана др. Атаназієм МакВеєм, церковним істориком та священиком Едмонтонської єпархії.

Дозвольте мені виразити щиру подяку всім тим, хто присутній тут сьогодні та разом з нами святкує столітній бенкет на честь владики-мученика Никити Будки.

Ми особливо радіємо присутністю серед нас Блаженнішого Патріарха Святослава, який відвідав нас у своєму першому пасторальному візиті до Канади. Ваше Блаженство, Ваша участь у сьогоднішніх урочистостях, є знаком єдності нашої Церкви у цілому світі та віддає шану життю та мучеництву владики Никити. Ми висловлюємо Вам нашу щиру подяку та молимося, щоб наш Господь благословив та провадив Ваше служіння як того, хто провадить нас у нашій земній мандрівці до Небесного Царства.

Нехай свідчення владики-мученика Никити, спонукає всіх нас наново посвятити наше життя поглибленню нашої віри у Воскреслого Христа та для свідчення Господньої любові та милосердя у світі.


преосвященніший владика Давид Мотюк

Єпарх Едмонтонський




[AFG_gallery id=’14’]