LITURGY OF THE PRESANCTIFIED GIFTS

At Psalm 140

In Tone 5

Lead my soul forth from prison* that I may give thanks to Your name.

I am rich in all sorts of passions,* and I am clothed in a garment of hypocrisy,* as I revel in the intemperance of sin.* My lack of mercy is beyond measure,* and I disregard my spirit lying before the gates of repentance.* Starved of every good thing, I suffer from illness.* But You, O Lord, make me like Lazarus who was poor in sin,* so that I will not have to beg for a drop of water* for my tongue suffering from thirst in the eternal fire.* Make me dwell in the bosom of the patriarch Abraham, O Lover of humankind.

The just shall gather around me* when You have been good to me.

I am rich in all sorts of passions,* and I am clothed in a garment of hypocrisy,* as I revel in the intemperance of sin.* My lack of mercy is beyond measure,* and I disregard my spirit lying before the gates of repentance.* Starved of every good thing, I suffer from illness.* But You, O Lord, make me like Lazarus who was poor in sin,* so that I will not have to beg for a drop of water* for my tongue suffering from thirst in the eternal fire.* Make me dwell in the bosom of the patriarch Abraham, O Lover of humankind.

Out of the depths I cry to You, O Lord;* O Lord, hear my voice!

With your souls filled with unquenchable love, O holy martyrs,* you endured the most terrible sufferings without ever denying Christ;* and you laid low the impudence of the torturers.* You kept the faith unwavering and unharmed* and have gone to dwell in heaven.* Therefore, having the boldness to approach the Lord,* beg Him to grant us His great mercy.

Let Your ears be attentive* to the voice of my prayer.

As You walked in the flesh, O Jesus,* in the land beyond the Jordan,* You said to those who were with You:* Our friend Lazarus has died and has been placed in the tomb.* But I rejoice for you, my friends,* for you will learn that I know all things,* and that with God, I am one,* even though by nature I appear in human form.* Therefore, let us go and give life to Lazarus* so that Death may recognize this victory,* and the perfect consummation I shall bring about* by granting great mercy to the world.

If You mark iniquities, Lord, who can stand?* But with You forgiveness is that You may be revered.

O faithful, let us imitate Martha and Mary,* and offer virtuous deeds as ambassadors before the Lord,* that when He comes, He may uplift our minds full of misery which now lie dead in the tomb.* Without life, they have no sense of what they are neglecting,* and they are unaware of the awesomeness of God.* Behold, O Lord, now give life to all and grant us Your great mercy,* as once You had pity on Your friend Lazarus,* and by Your awesome power, You raised him from the dead.

In Tone 6

I have waited for You as You have commanded; my soul patiently relies on Your promise,* for it has trusted in the Lord.

Now Lazarus has been in the tomb for two days,* and he sees all generations of the dead.* He beholds such strange and awesome things* and a countless number held within the power of death.* His relatives weep bitterly before his tomb;* but Christ is on His way to give life to His friend,* that He may stir up the same joy in the hearts of all.* Blessed are You, O Saviour; have mercy on us.

In Tone 8

From the morning watch until night* let Israel trust in the Lord.

Venerable Father John,* you ever bore the high praises of God in your mouth.* You pondered, most wise one,* upon active, divinely inspired words, * and were enriched by the grace that flows forth from them.* Blessed one, thus you overthrew the intents of the wicked.

For with the Lord there is mercy, and with Him there is plentiful redemption;* and He shall redeem Israel from all its iniquities.

Venerable Father John,* you ever bore the high praises of God in your mouth.* You pondered, most wise one,* upon active, divinely inspired words, * and were enriched by the grace that flows forth from them.* Blessed one, thus you overthrew the intents of the wicked.

Praise the Lord, all the nations;* proclaim His glory, all you people.

All-glorious Father John,* you cleansed your soul with fountains of tears,* moving God to mercy as you stood in all-night vigils.* You took wings and flew to His love and beauty, blessed one,* where you now rightly delight,* ever rejoicing with your companions in struggle,* divinely wise and venerable one!

Strong is the love of the Lord for us;* eternally will His truth endure.

Venerable Father John,* by faith you gave your mind wings to fly to God!* You abhorred the instability and confusion of the world;* taking up the Cross, you followed after Him Who beholds all things.* Through labours of fasting you bound your intractable body to your mind* by the power of the divine Spirit!

In Tone 1, Glory… Now…

We are caught in the stormy sea of temptations and sins,* striving in the tempest to reach your tranquil haven.* O Mother of God, we beg you, hear our cry;* stretch out your steady hand to your servants,* and rescue us from the raging of the enemy.*

Prokeimenon I, Tone 4

I walk in the presence of the Lord* in the land of the living.

verse: I love the Lord, for He has heard the cry of my appeal.

Reading I: Genesis 43:26-31 and 45:1-16

 

Prokeimenon II, Tone 4

I will pay my vows to the Lord,* in the presence of all His people.

verse: I trusted, even when I said: I am sorely afflicted.

Reading II: Proverbs 21:23-22:4

---

БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ ПЕРЕДШЕОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ

Стихири

Стих: Виведи із темниці душу мою, щоб сповідуватися імені Твоєму.

(г. 5): Бага́тий я на при́страсті,* обволіка́є мене́ ома́нливий о́дяг лицемірства,* насоло́джуюсь я злом невозде́ржности* і безмірне немилосе́рдя пока́зую,* зневажа́ючи мій ум, що лежи́ть при воро́тях покая́ння,* жаду́щий вся́кого бла́га і боля́щий неува́гою моє́ю.* Але́ Ти, Го́споди,* Ла́зарем мене́ вчини́, вбо́гим на гріхи́,* щоб не ста́лося, що, блага́ючи,* не отри́маю я па́льця,* яки́й прохолоди́ть мо́го язика́, збо́леного в невгаси́мому по́лум’ї;* на ло́ні ж Патрія́рха Авраа́ма осели́ мене́,* як Людинолю́бець.

Стих: Мене ждуть праведники, доки нагородиш мене.

Бага́тий я на при́страсті,* обволіка́є мене́ ома́нливий о́дяг лицемірства,* насоло́джуюсь я злом невозде́ржности* і безмірне немилосе́рдя пока́зую,* зневажа́ючи мій ум, що лежи́ть при воро́тях покая́ння,* жаду́щий вся́кого бла́га і боля́щий неува́гою моє́ю.* Але́ Ти, Го́споди,* Ла́зарем мене́ вчини́, вбо́гим на гріхи́,* щоб не ста́лося, що, блага́ючи,* не отри́маю я па́льця,* яки́й прохолоди́ть мо́го язика́, збо́леного в невгаси́мому по́лум’ї;* на ло́ні ж Патрія́рха Авраа́ма осели́ мене́,* як Людинолю́бець.

Стих: Із глибини візвав я до Тебе, Господи; Господи, почуй голос мій.

Неситою любовʼю душі,* ви не відреклися Христа святі мученики,* а перетерпівши рісні рани терпінь, * ви подолали сміливість мучителів. * Зберігши непохитну і непошкоджену віру, ви переставилися на небо.* Тому і придбавши сміливість до Нього,* просіть, щоб даровано нам велику милість.

Стих: Нехай будуть вуха твої уважливі до голосу моління мого.

Перебуваючи на другому боці Йордану,* закликав Ти, Ісусе, до тих що були з Тобою:* Друг Лазар уже помер, і сьогодні складають його до гробу.* Тому радію Я ради вас, Мої друзі,* щоб ви пізнали, що Я Бог незмінний,* і все знаю, хоч і видима Я людина.* Отож, ходімо оживити його,* щоб смерть відчула його перемогу й повну свою поразку.* Явно це зроблю,* подаючи світові велику милість.

Стих: Якщо на беззаконня зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїться, бо у Тебе очищення є.

Наслідуючи, вірні, Марту й Марію,* пошлімо до Господа як прохання наші добрі вчинки,* щоб він прийшов воскресити наш духовний розум,* що лежить мертвий у гробі нечутливого лінивства,* не памʼятаючи про страх Божий,* і позбавлений життездатности.* Тому кличемо: Поглянь, Господи, і, як колись, Щедрий,* своєю присутністю Ти дивно воскресив друга Лазаря,* так і нас усіх оживи, подаючи велику милість.

Стих: Імени твого ради чекав я на Тебе, Господи, чекала душа моя на слово Твоє; уповала душа моя на Господа.

(г. 6): Вже два дні лежить Лазар у гробі.* Він бачить усіх від віку померлих* і споглядає на лячні дива й незліченну силу тих,* що їх держить ад у своїх обіймах.* Тому гірко ридають його сестри,* споглядаючи на його гріб.* Христос же йде воскресити Свого друга,* щоб усі одноголосно закликали:* Благословенний Ти, Спасе, – помилуй нас!

Стих: Від ранньої сторожі до ночі, від ранньої сторожі нехай уповає Ізраїль на Господа.

(г. 4, подібний: Як хороброго): Многойме́нний стражда́льців загі́н * многови́дні торту́ри * перетерпі́в з усіє́ю тве́рдістю * і до єди́ного Бо́га на́шого перейшо́в, раді́ючи; * з міріа́дами свяще́нних Безтіле́сних * вони́ веселя́ться, * бо перемогли́ числе́нні міріа́ди змі́я * спро́тивом хоро́брим * і Ду́ха благода́ттю.

Стих: Бо в Господа милість і багате в нього ізбавління. Він ізбавить Ізраїля від усіх беззаконь його.

Многойме́нний стражда́льців загі́н * многови́дні торту́ри * перетерпі́в з усіє́ю тве́рдістю * і до єди́ного Бо́га на́шого перейшо́в, раді́ючи; * з міріа́дами свяще́нних Безтіле́сних * вони́ веселя́ться, * бо перемогли́ числе́нні міріа́ди змі́я * спро́тивом хоро́брим * і Ду́ха благода́ттю.

Псалом 116

Стих: Хваліть Господа, всі народи, хваліть його, всі люди.

Пресла́вний Макси́м * і вели́кий Тере́нтій, * знамени́ті Помпе́й і Мака́рій, * Африка́н богосла́вний * хай вшану́ються пісня́ми, * а з ни́ми пере́лік і́нших му́чеників, * що кро́в’ю вла́сною * Ви́шнє Ца́рство купи́ли * і сла́ви невід’є́мної сповня́ються.

Стих: Бо утвердилася милість його на нас і істина Господня перебуває на віки.

Ні го́лод, ні небезпе́ка, * ні життя́, ні смерть * не змогли́ розлучи́ти вас, сла́вні, * з любо́в’ю Сотвори́теля. * Тому́ успадкува́ли ви Ца́рство Небе́сне * і насоло́ду, що не малі́є, * і весе́лість, що не ма́є кінця́; * але́ ви́просіть і нам благодаро́вано * очи́щення і ми́лість.

Слава і нині (богородичний): Ти, що вмісти́ла в ло́ні * Бо́га Невмісти́мого, * Яки́й людинолюбно став Людиною * і на́шу сполу́ку від Те́бе прийня́в * і обожи́в я́вно, * не знева́ж мене́, Пречи́стая, ни́ні пригні́ченого, * але́ уще́дри ско́ро * і від уся́кої воро́жости * та па́губи лука́вого ви́зволи!

Вхід

Молитва входу

Диякон: Господеві помолімся.

Священник: Увечері, і вранці, і опівдні благословимо, благодаримо і молимось до Тебе, Владико всіх, Людинолюбче Господи. Направ молитву нашу, як кадило, перед тобою, не дай нахилити сердець наших до слів або помислів лукавих, але ізбав нас від усього, що ловить душі наші, бо до Тебе, Господи, Господи, очі наші, і на Тебе ми уповали, не посором нас, Боже наш.

Бо Тобі належить усяка слава, честь, і поклонення, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Диякон: Премудрість, прості.

«Світло тихе»

Вірні: Світло тихе святої слави безсмертного Отця небесного, святого, блаженного, Ісусе Христе, прийшовши на захід сонця, побачивши світло вечірнє, оспівуємо Отця, і Сина, і Святого Духа – Бога. Достоїн єси у всі часи оспівуваним бути голосами преподобними, Сину Божий, що даєш життя всьому світу, ради чого ввесь світ славить Тебе.

Диякон: Будьмо уважні.

Священник: Мир всім.

Диякон: Премудрість. Будьмо уважні.

Прокімен, глас 4: Бу́ду ходи́ти пе́ред Го́сподом у країні живи́х. (Пс 114,9)

Стих: Возлюби́в я Го́спода, бо почу́в Він го́лос блага́ння мого́. (Пс 114,1)

Читання книг Старого Завіту

Диякон: Премудрість.

Читець: З книги Буття читання.

Диякон: Будьмо уважні.

Коли ж Йосиф прийшов додому, піднесли брати йому гостинця, шо його мали з собою, і поклонилися йому лицем до землі. Тоді він спитав їх про здоров’я та й сказав: «Чи здужає ваш батько старенький, про якого ви мені говорили? Чи він живий ще? Вони відповіли: «Здоров раб твій, наш батько; він ще живий», і схиливши голови, поклонились до землі. А він, підвівши свої очі, побачив Веніямина, свого брата одноматірного, та й питає: «Чи це ваш найменший брат, що про нього ви мені казали?» І додав: «Бог нехай милує тебе, мій синку!» І хутенько вийшов, бо серце його зворушилось на вигляд брата і сльози зависли на очах його; він пішов у світлицю й там заплакав. По тому ж, умивши собі обличчя, вийшов, переміг себе й каже: «Подавайте лишень страви».

Тут Йосиф не міг себе стримати перед усіма, які стояли коло нього, і закричав: «Виведіть усіх від мене!» І не зосталося при Йосифові нікого, коли він признався своїм братам. І заплакав він уголос так, що почули єгиптяни й почув дім фараона. Та й каже Йосиф до братів своїх: «Я, – Йосиф! Чи ще живий мій батько?» Та брати його не могли йому відповісти, бо стривожились перед ним. А Йосиф каже до своїх братів. «Приступіть лишень до мене». І вони приступили. Та й каже він знову: «Я, – Йосиф, ваш брат, якого ви продали в Єгипет. Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті. Бог послав мене перед вами. Оце ж два роки голоду на землі, а ще п’ять років не буде ні оранки, ні жнив. Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю. Поспішайте ж та до мого батька і скажіть йому: Так говорить син твій Йосиф: Бог зробив мене владикою всього Єгипту; прийди до мене, не гайся! І осядешся в краю Гошен та й будеш біля мене, ти і твої діти й діти дітей твоїх, і твої отари й стада твої і все, що в тебе. Я буду там утримувати тебе, – ще бо п’ять років буде голод, – аби не потрапив ти в злидні, ти й твоя родина і все, що є в тебе. Ось бачите на власні очі й бачить Веніямин, брат мій, на власні очі, що це я своїми устами говорю до вас. Ще повідайте моєму батькові про всю мою славу в Єгипті та про все, що ви бачили, й поспішіть та приведіть сюди мого батька». Тоді припав він на шию Веніяминові, своєму братові, тай заплакав. А й Веніямин плакав на його шиї. Далі обцілував усіх своїх братів і плакав їм на шиї. А після того розмовляли брати з ним. В палатах же фараонових розповсюдилася чутка, що прибули брати Йосифа. Зраділи на те фараон та й його слуги.
(Бут. 43, 26-31; 45, 1-16)

Прокімен, глас 4: Обітниці мої Го́сподеві ви́конаю пе́ред усім наро́дом Його́. (Пс 115,5)

Стих: Вірував я, тому́ й каза́в: «Я ду́же неща́сний». (Пс 115,1)

Диякон: Повеліте.

Священник, держачи свічник і кадильницю і дивлячись на престол, чинить знак хреста і співає:

Премудрість, прості.

Обернувшись до народу, знову чинить знак хреста і співає:

Світло Христове просвіщає всіх.

Ми робимо три доземні поклони.

Читець: З книги Приповідок читання

Диякон: Будьмо уважні.

Хто стереже уста і язик свій, той стереже від лиха свою душу. Нахаба, чванько – таке ім’я насмішника, що поводиться з надмірною пихою. Бажання ледаря для нього вбивче, бо його руки уникають роботи. Грішник щодня чогось бажає жадібно, а праведний дає, не жалує нічого. Жертва злих – гидота, а надто, як вони її з злим наміром приносять. Брехливий свідок загине, а людина, що вміє слухати, завжди матиме слово. Зла людина прибирає самовпевпений вигляд, а праведний вважає на свої вчинки. Супроти Господа немає ні мудрости, ні розуму, ні ради. Коня готують на день бою, але від Господа перемога. Добре ім’я ліпше, ніж великі багатства, а доброзичливість – ніж срібло та золото. Багач і бідний стрічаються: Господь створив їх обидвох. Обачний бачить лихо, й ховається, а легковажні йдуть далі – й зазнають кари. Нагорода за покору – острах Господній, багатство, слава й життя. (Прип. 21, 23-31; 22, 1-4)