LITURGY OF THE PRESANCTIFIED GIFTS

At Psalm 140

In Tone 1

10. Lead my soul forth from prison* that I may give thanks to Your name.

In You, born of the Virgin, the harlot recognized her God;* ashamed of her sinful deeds, she sighed and wept, and said:* O Lord, loosen my debt to You, as I unloosen my hair.* Grant Your love to the one who loves You, despite all my unworthiness;* and I shall exalt Your love for all,* harlots and publicans alike,* O Lover of humankind and their Benefactor.

9. The just shall gather around me* when You have been good to me.

The harlot mixed her tears with the precious myrrh,* as she poured them over Your most pure feet,* which she covered with kisses;* thus You showed her to be justified.* O Lord, who suffered for us,* grant us Your forgiveness and save us.

8. Out of the depths I cry to You, O Lord;* O Lord, hear my voice!

While the sinful woman was offering You her ointment,* Your disciple conspired against You.* She rejoiced to pour out the precious myrrh,* while he hastened to sell the One who is beyond price.* As she came to recognize her Lord,* the disciple separated himself;* she was set free,* while Judas became enslaved to the Enemy.* She was ennobled through repentance,* while he was disgraced by his vile actions.* O Saviour, who suffered for us,* grant us Your forgiveness and save us.

7. Let Your ears be attentive* to the voice of my prayer.

O the misery of Judas!* He saw the sinful woman kiss the feet of the Lord,* and he shamefully thought of his kiss of betrayal.* She loosened her hair,* while he let himself be bound up by passion;* instead of the fragrance of myrrh, he bore the odour of his perverse and evil ways;* for jealousy does not know how to seek what is good.* O the misery of Judas!* O Lord, keep our souls from falling like him.

In Tone 2

6. If You mark iniquities, Lord, who can stand?* But with You forgiveness is that You may be revered.

The sinful woman hastened to buy the precious myrrh,* in order to anoint her Saviour.* She said to the merchant:* Give me the myrrh that I might anoint the One* who washed me of all my sins.

In Tone 6

5. I have waited for You as You have commanded; my soul patiently relies on Your promise,* for it has trusted in the Lord.

Drowning in the abyss of sin,* the harlot found in You a harbour of salvation.* She poured out myrrh with her tears, and said:* O Lord, You can forgive sins,* but You await the repentance of sinners.* Behold me, O Master, for I am sinking in the storm of sin;* in Your great goodness, save me.

4. From the morning watch until night* let Israel trust in the Lord.

Today Christ comes to the house of the Pharisee,* and the sinful woman falls at His feet.* She bows before Him and says:* Behold, I am drowning in the abyss of sin;* I have lost all hope because of my deeds.* In Your goodness, do not turn away from me;* but grant me forgiveness, O Lord, and save me.

3. For with the Lord there is mercy, and with Him there is plentiful redemption;* and He shall redeem Israel from all its iniquities.

The harlot loosened her hair for You, O Lord,* while Judas reached out his hand to the godless ones.* One acted to receive Your forgiveness, the other to gain money.* Therefore, we cry out to You:* O Lord, sold for our deliverance, glory to You.

2. Praise the Lord, all the nations;* proclaim His glory, all you people.

Filled with the odour of sin, the woman drew near to You, O Saviour;* she poured out her tears over Your feet and thus proclaimed Your Passion.* “O Master, how shall I dare to raise my eyes to You,” she cried.* Yet You came to save the fallen;* You raised Lazarus from the tomb;* so lift me also from the abyss of death.* O Lord, accept me in my misery and save me.

1. Strong is the love of the Lord for us;* eternally will His truth endure.

She who was rejected because of her life,* and who was accepted because of her conversion,* came to You, bearing myrrh, and saying:* Do not cast me out, O Son of the Virgin, for I am a wretched one;* O Joy of the angels do not despise my tears;* but receive me in repentance,* and in Your goodness, accept me a sinful one.

In Tone 8

Glory… Now…

O Lord, the woman who had fallen into a multitude of sins,* recognized Your divinity and thus joined the ranks of the myrrh-bearing women;* before Your burial, she offered You myrrh with her tears:* “Alas,” she said, “Woe is me!* The stinging night of pleasure seizes me;* the dark and moonless love of sin grasps me.* Accept the stream of my tears and my copious weeping, O Lord,* for You make the waters fall from the clouds into the sea.* Incline Your ear to the cry of my heart,* for You incline the heavens in Your ineffable condescension.* Allow me to kiss Your most pure feet,* and to dry them with the locks of my hair;* for these are the feet that Eve heard in Paradise,* and, trembling at their approach, she hid herself.* O Lord, who can search out the number of my sins?* Who shall search the depth of Your judgments, O Redeemer and Saviour of our souls?!* In Your infinite love, do not despise Your servant.”

Prokeimenon I, Tone 4

To the God of heaven give thanks* for His love endures forever.

verse: Give thanks to the God of gods, for His love endures forever.

Reading I

Exodus 2:11-22

Prokeimenon II, Tone 4

Your love, O Lord, is eternal,* do not discard the work of Your hands.

verse: I thank You, Lord, with all my heart.

Reading II

Job 2:1-10

Gospel

Matthew 26:6-16

---

БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ ПЕРЕДШЕОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ

Стихири

Стих: Виведи із темниці душу мою, щоб сповідуватися імені Твоєму.

(г. 1) У То́бі, Си́нові Діви, впізна́вши Бо́га * блудни́ця промовля́ла,* у пла́чі блага́ючи,* як така́, що досто́йне сліз учини́ла:* «Відпусти́ борг, як я – розпусти́ла ко́си,* возлюби́ лю́блячу, справедли́во знена́виджену,* і я Дру́гом ми́тарів Тебе́ проголошу́,* Доброчи́нцю Людинолю́бче!»

Стих: Мене ждуть праведники, доки нагородиш мене.

Многоцінне ми́ро* блудни́ця зміша́ла зі сльоза́ми* і ви́лляла на пречи́сті но́ги Твої, їх цілу́ючи.* Її одра́зу ж оправда́в єси́* – і нам про́щення дару́й,* Ти, що постражда́в за нас,* і спаси́ нас.

Псалом 129

Стих: Із глибини візвав я до Тебе, Господи; Господи, почуй голос мій.

Коли́ грішниця прино́сила ми́ро,* тоді у́чень змовля́вся з беззако́нними.* Та – раділа, витрача́ючи многоцінне,* а сей – поспіша́в прода́ти Безцінного;* та – Влади́ку пізнава́ла,* а сей – від Влади́ки віддаля́вся;* та визволя́лася, а Юда става́в рабо́м во́рога.* Страшне́ – збайдужіння, вели́ке – покая́ння:* його́ дару́й мені, Спа́се,* що постражда́в за нас, і спаси́ нас.

Стих: Нехай будуть вуха твої уважливі до голосу моління мого.

О Юдине окая́нство!* Ба́чив він блудни́цю, що цілува́ла сто́пи,* – і замишля́в підсту́пно поцілу́нок зра́ди.* Вона́ воло́сся розв’яза́ла – а він лю́ттю себе́ зв’я́зував,* но́сячи за́мість ми́ра – злово́нну зло́бу:* бо за́здрість не вміє обира́ти кори́сне.* О Юдине окая́нство!* – від ньо́го ж ізба́ви, Бо́же, ду́ші на́ші.

Стих: Якщо на беззаконня зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїться, бо у Тебе очищення є.

(г. 2) Грішниця бігла ми́ро купи́ти,* щоб пома́зати Многоцінне Ми́ро – Доброчи́нця,* і до мирова́рника взива́ла:* «Дай мені ми́ро, щоб і я пома́зала* То́го, Хто згла́див усі мої гріхи́!»

Стих: Імени твого ради чекав я на Тебе, Господи, чекала душа моя на слово Твоє; уповала душа моя на Господа.

(г. 6) Потопа́юча в гріху́ знайшла́ Тебе́, При́стань спасіння,* і, ми́ро зі сльоза́ми вилива́ючи, до Те́бе вола́ла:* «Згля́нься, Ти, що чека́єш покая́ння грішників!* Спаси́ ж мене́, Влади́ко, з кругове́рті гріха́* за́для вели́кої Твоє́ї ми́лости!»

Стих: Від ранньої сторожі до ночі, від ранньої сторожі нехай уповає Ізраїль на Господа.

Днесь Христо́с прихо́дить у дім фарисе́я,* і жона́-грішниця, приступи́вши,* упа́ла в но́ги, вола́ючи:* «Погля́нь на ме́не,* що потону́ла у гріху́ і впа́ла у відчай че́рез свої дія́ння!* Та не обри́дилася мно́ю доброта́ Твоя́,* і дай мені, Го́споди, відпу́щення зол моїх,* і спаси́ мене́!»

Стих: Бо в Господа милість і багате в нього ізбавління. Він ізбавить Ізраїля від усіх беззаконь його.

Простягну́ла блудни́ця воло́сся до Те́бе, Влади́ки,* простягну́в Юда ру́ки до беззако́нних:* та – щоб прийня́ти відпу́щення,* сей же – щоб узя́ти срібники.* Тому́ взива́ємо до Те́бе * Яко́го прода́ли і Яки́й ви́купив нас:* «Го́споди, сла́ва Тобі!»

Псалом 116

Стих: Хваліть Господа, всі народи, хваліть його, всі люди.

Приступи́ла жона́ злово́нна і оскве́рнена,* сльо́зи пролива́ючи на но́ги Твої, Спа́се,* і Стра́сті звіща́ючи:* «Як піднесу́ я о́чі на Те́бе, Влади́ку? * Але́ Ти Сам прийшо́в спасти́ блудни́цю! * Мене́ з глиби́н, поме́рлу, воскреси́, * Ти, Яки́й Ла́заря воздви́г із гро́бу на четве́ртий день. * Прийми́ мене́, окая́нну, Го́споди, * і спаси́ мене́!»

Стих: Бо утвердилася милість його на нас і істина Господня перебуває на віки.

Зневірена життя́м своїм* і всім відо́ма своїм но́ровом,* ми́ро несучи́, приступи́ла до Те́бе і візва́ла:* «Не відки́нь мене́, блу́дну, Наро́джений Дівою!* Не погорду́й слізьми́ моїми, Ра́досте Ангелів!* Але́ прийми́ мене́ ка́янницею, яку́ не відкида́в Ти і грішницею, Го́споди,* зара́ди вели́кої Твоє́ї ми́лости!»

Слава і нині (г. 8): Го́споди, жона́, що у мно́гі гріхи́ впа́ла,* Твоє́ відчу́ла Божество́* і, прийня́вши чин мироно́сиці,* рида́ючи, прино́сить Тобі ще до погребе́ння ми́ро,* – «Го́ре мені! – промовля́ючи,* – бо ніччю є для ме́не жага́ розпу́сти* і пітьмо́ю безмісячною – пожада́ння гріха́!* Прийми́ мої джере́ла сліз,* Ти, що з хмар виво́диш во́ду мо́ря.* Прихили́сь до моїх сто́гонів серде́чних,* Ти, що прихили́в Небеса́ невимо́вним Твоїм умалінням.* Обцілу́ю пречи́сті Твої но́ги,* ще й обітру́ їх голови́ моє́ї воло́ссям* – ті, шум од яки́х Єва в Раю́ пополу́дні почу́вши у ву́хах,* зі стра́ху схова́лася.* Гріхів моїх мно́жества* і судів Твоїх безо́дню – хто досліди́ть?* Душеспаси́телю, Спа́се мій,* не погорду́й же мно́ю, Твоє́ю рабо́ю,* Ти, що ма́єш безмірну ми́лість!»

Вхід

Молитва входу

Диякон: Господеві помолімся.

Священник: Увечері, і вранці, і опівдні благословимо, благодаримо і молимось до Тебе, Владико всіх, Людинолюбче Господи. Направ молитву нашу, як кадило, перед тобою, не дай нахилити сердець наших до слів або помислів лукавих, але ізбав нас від усього, що ловить душі наші, бо до Тебе, Господи, Господи, очі наші, і на Тебе ми уповали, не посором нас, Боже наш.

Бо Тобі належить усяка слава, честь, і поклонення, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Диякон: Премудрість, прості.

«Світло тихе»

Вірні: Світло тихе святої слави безсмертного Отця небесного, святого, блаженного, Ісусе Христе, прийшовши на захід сонця, побачивши світло вечірнє, оспівуємо Отця, і Сина, і Святого Духа – Бога. Достоїн єси у всі часи оспівуваним бути голосами преподобними, Сину Божий, що даєш життя всьому світу, ради чого ввесь світ славить Тебе.

Читання книг Старого завіту

Диякон: Будьмо уважні.

Священник: Мир всім.

Диякон: Премудрість. Будьмо уважні.

Прокімен (г. 4): Ісповідайтеся Бо́гові Небе́сному, бо Він благи́й,* бо повік ми́лість Його́ (Пс 135,26).

Стих: Ісповідайтеся Бо́гові богів, бо повік ми́лість Його́ (Пс 135,2).

Диякон: Премудрість.

Читець: З книги Виходу читання.

Диякон: Будьмо уважні.

Раз якось, у той час як Мойсей був уже дорослий, вийшов він до братів своїх та й приглядався до їхніх тяжких робіт; і побачив як один єгиптянин б’є єврея, одноплемінника його. Озирнувся він туди й сюди і, бачивши, що нема нікого, убив єгиптянина та й сховав його в піску. Іншого дня вийшов він знову та побачив, як двоє євреїв б’ються; і каже до того, що скривдив: «Чого б’єш ближнього свого?» А той: «Хто тебе настанови князем і суддею над нами? Чи не задумав ти вбити й мене, як убив єгиптянина?» Злякався Мойсей та й каже собі: «Таки виявилося діло». Та й фараон дізнався про цей вчинок і намислював усе, як Мойсея вбити. От і втік Мойсей від фараона й зупинився аж у Мідіян-землі; і присів там коло однієї криниці. А в мідіянського священика було семеро дочок, прийшли вони черпати воду, щоб наповнити пійла та напоїти батькових овець. Але надійшли чабани і відігнали їх; тоді Мойсей устав і допоміг їм, понапував їм овець. Коли ж вони прийшли до Реуела, свого батька, він і питає: «Чому так скоро повернулися сьогодні?» А вони: «Якийсь єгиптянин відборонив нас від чабанів та ще й начерпав нам води й понапував нам вівці». І каже він дочкам своїм: «А де ж він? Чому то ви лишили того чоловіка? Закличте його до їди». І погодився Мойсей зостатись у того чоловіка, а цей видав Ціпору, дочку свою, за Мойсея. І по-родила вона сина, і він дав йому ім’я Гершом, кажучи: «Захожий я в чужій землі». (Вих. 2, 11-22)

Прокімен (г. 4): Го́споди, ми́лість Твоя́ повік,* діла́ми рук Твоїх не погорди́ (Пс 137,8).

Стих: Ісповімся Тобі, Го́споди, всім се́рцем моїм і пе́ред Ангелами заспіва́ю Тобі (Пс 137,1).

Диякон: Повеліте.

Священник, держачи свічник і кадильницю і дивлячись на престол, чинить знак хреста і співає:

Премудрість, прості.

Обернувшись до народу, знову чинить знак хреста і співає:

Світло Христове просвіщає всіх.

Ми робимо три доземні поклони.

Читець: З книги Йова читання

Диякон: Будьмо уважні.

І сталось одного дня, прибули сини Божі, щоб стати перед Господом; прийшов також і Сатана між ними, щоб стати перед Господом. Господь спитав Сатану: «Звідкіля прийшов?» Сатана відповів Господеві й мовив: «Кружляв я по землі та обійшов її навколо». Господь сказав Сатані: «Чи звернув ти увагу на мого слугу Іова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла. Він усе ще держиться своєї досконалости, дарма що ти навів мене на нього, щоб його безвинно погубити». Сатана відповів Господеві й мовив: «Шкуру за шкуру! Усе, що має чоловік, віддасть за свою душу. Та простягни лиш твою руку і торкнись його костей і тіла, і побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі». І промовив Господь до Сатани: «Ось він у твоїй руці! Лише життя його пощади». Вийшов Сатана геть з-перед Господа й ударив Іова лютою проказою від стіп до голови. Взяв Іов черепок, щоб ним чухатися, і сів на попелищі. І каже йому жінка його: «Іще тримаєшся твоєї досконалости? Лихослови Бога і умри!» А він до неї: «Неначе б говорила яка дурна, отаке й ти говориш. Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?» У всьому тому не согрішив Іов своїми устами. (Іов 2, 1-10 )

Священник: Мир Тобі.

Диякон: Премудрість.

Читання Євангелія

Диякон: І щоб удостоїтися нам вислухати святого Євангелія, Господа Бога молімо.

Вірні: Господи, помилуй. (Тричі)

Диякон: Премудрість, прості, вислухаймо святого Євангелія.

Священник: Мир всім.

Вірні: І духові твоєму.

Диякон: Від Матея святого Євангелія читання.

Вірні: Слава тобі, Господи, слава тобі.

Диякон: Будьмо уважні.

Священник читає Євангеліє:

В той час, коли Ісус був у Витанії, в домі Симона прокаженого, підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла йому на голову, як він сидів при столі. Побачивши це, учні нарікали й казали: Навіщо таке марнотратство? Це можна б було дорого продати і дати бідним! Ісус зауважив це і сказав їм: Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене: завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на мій похорон. Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватися це Євангеліє по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин. Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, пішов до первосвящеників і каже: Що хочете мені дати, я вам його видам? Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати. (Мт. 108 зач.; 26, 6-16.)

Вірні: Слава тобі, Господи, слава тобі.