Ліда М. Василин, 10-ого Січня, 2022
Хто міг передбачати, що дитина яка народилася 17-ого Лютого, 1892 р. в скромній, і побожній родині в Західній Україні стане князем Української Католицької Церкви і поведе своїх вірних у 20-те сторіччя? Таке майбутнє цієї дитини запланував сам Господь. З раннього дитинства віра в Бога тягнула його служити своїй багатостраждальній Українській Католицькій Церкві. Бог визначив долю цієї дитини і Божа воля керувала його життям в продовж прикладного і складного життя.
В 2022-ому році відмічуємо 130 річницю з дня народження одного з велетнів Української Католицької Церкви, Патріарха Йосифа Сліпого. Глибока віра його живила і воля Божа штовхнула в один з найстрашніших і трагічних періодів нашої Церкви. Йосиф Сліпий народився у селі Заздрість, Теребовлянського Повіту в Тернопільщині. Відмінно від багатьох священників того часу, він не походив зі священицької родини, батько Йосифа був господарем.
Йосиф закінчив середню освіту в Тернополі й відчував покликання стати священником і попри це, прагнув бути професором в університеті. Він розпочав свої студії у Греко-католицькій Семінарії у Львові (яка пізніше перетворилася на Український Католицький Університет) та у Львівському Університеті 1911-1912 р. Митрополит Андрей Шептицький висвятив його в жовтні 1917 р. Молодий священник переживав, що його студії перериватимуть пасторальним обов’язкам, але з підтримкою та заохотою Митрополита Андрея, о. Сліпий продовжував студії в Єзуїтському Теологічному факультеті в Інсбруку, де здобув Докторат Філософії де захистив свою дисертацію 1920 р. Цікаво зазначити, що його докторська праця була писана Німецькою мовою. В 1924 р. о. Сліпий захистив другий докторат, який він написав Латинською мовою на Папському Григоріанському Університеті в Римі.
Будучи талановитим учителем, о. Сліпий почав викладати у Львівській Теологічній Семінарії де він також заснував та редагував де кілька наукових видань. В 1925 р, став ректором Теологічної Семінарії і виконував цю працю до 1944 р. В 1928 р. о. Сліпий став першим ректором Греко-католицької Теологічної Академії. Ця Академія стала найважливішим центром Української Католицької освіти де виховувалися священники й теолоґи для Української Церкви. Академія також займалася видавничою працею і там створено музей ікон та церковних речей. В продовж цих років о. Сліпий займався академічним досліджуванням й писав багато на теми релігійного права, філософії, історії та літератури.
До кінця 30-тих рр. Митрополит Андрей Шептицький передбачав потребу назначити свого наслідника. Із згодою та дозволом Папи Пія ХІІ, Митрополит Андрей висвятив о. Йосифа Сліпого на Архієпископа з правом наслідництва. Висвячення відбулося секретно з огляду на непевні обставини радянської окупації Українських земель. о. Сліпий прийняв цей величезний обов’язок з такою самою непохитною відданістю яку продемонстрував у своїй праці Ректора семінарії та науковця.
Лихо другої світової війни злило Україну кров’ю. Між 1939 і 1944 рр. Йосиф Сліпий продовжував виховувати духовенство у Львівській Теологічній Семінарії та захищав Українську Католицьку Церкву. Коли Митрополит Андрей упокоївся 1-ого Листопада, 1944 р. o. Сліпий перебрав митрополичий престол. Комуністичні загарбники не мали відваги арештувати Митрополита Андрея але дуже скоро після його смерті, вони почали систематично і брутально ліквідувати Українську Католицьку Церкву. Новий Митрополит Йосифа вів та підтримував своїх вірних які зазнали не вимовні втрати і травму під окупаційними владами нацистів і комуністів.
За кілька місяців, Митрополит Сліпій, ієрархи і дослівно тисячі священників, монахів, монахинь і вірних було заарештовано НКВД, були запроторені по тюрмах, вислані до концтаборів в Сибірі або просто замордовані. Митрополита Сліпого ув’язнено 11-ого Квітня, 1946 року в страшні тюрмі на улиці Лонського у Львові. Перед таємним військовим трибуналом, засуджено Митрополита на вісім років каторги ніби то за державну зраду. Такий вирок був наслідком того що Митрополит Йосиф відмовився піддатися московському патріархатові ( який тоді і по сьогоднішній день є знаряддям Кремля) і залишився вірний своїй Українці Католицькій Церкві і не зірвав зв’язки з Ватиканом.
Митрополит Сліпий зник у величезному совєтському ґулаґу. Це був початок 18 років фізичної, ментальної та духової каторги, ув’язнення, знущань, голоду і хвороби. Сліпий був позбавлений усього зв’язку з рідними і не раз перевозили його з концтабору до концтабору по всім Сибірі та Росії. В час тих страшних років, Митрополит продовжував писати і служив вірним та другим ув’язненим без огляду на їхню віру. Українська Католицька Церква тоді була не легальною в Україні та існувала тільки підпільно. Називали нашу церкву “Церква в Катакомбах.” Щойно після смерті Сталіна у 1953 р. відомості про долю цієї святої людини почали по трохи витікати.
В лютому 1963 радянська влада звільнила Митрополита Сліпого. Ця чудодійна подія здійснилася через посередництво Папа Івана ХХІІІ, Президента Джона Кеннеді та американського журналіста Нормана Казенна. Перед своїм виїздом з Москви, Сліпий просив дозволу побачитися зі своєю ріднею. До Митрополита приїхав ніби то його родич, але це дійсності був о. Василь Величковський який очолював монахів Редемптористів. Таємно, Митрополит Йосиф висвятив о. Василя на Єпископа Луцьку і назначив його діючим головою нашої церкви в Україні. І тою подією почалася нова ера розвитку й змагання для Української Католицької Церкви.
Зараз після приїзду до Риму, Митрополит Сліпий наполегливо працював відновити свою церкву, служити своїм вірним і відбудувати єдність між вірними. В своєму першому Великодньому Посланню на волі у 1963 р. Митрополит закликав своїх братів бути з’єднаними. Він сказав “…зберігати єдність за всяку ціну і, хоч розкидані скрізь, то все ж об’єднані в Євхаристії і у Великодній вірі, вираженій словами “Христос Воскрес.”
Митрополит Сліпий простягав руку до усіх католиків світу коли прибув на Другий Ватиканський Собор. У присутності двох з половиною тисяч делегатів з усього світу він закликав піднести Українську Греко-Католицьку Церкву до Патріаршої гідності. Єпископи на Соборі його підтримав. Своїми словами Митрополит поставив справу довго страждальної Української Церкви перед світовою католицькою родиною.
Маючи 71 років, Сповідник Віри Митрополит Сліпій веде свою церкву у 20-те сторіччя після десятиліть брутальних репресій, знищення, пропаґанди й асиміляції. Він відновив Українську Католицьку освіту і розбудував Український Католицький Університет у Римі. Він відновив працю Академічного Теологічного Товариства і почав знов видавати друковані матер’яли вірним і священникам. У 1963 р. зі згодою Папи Павла VI-ого отримав титул Верховного Архієпископа. Були не підтверджені чутки, що Митрополит Йосиф Сліпий таємно отримав підвищення до Кардинала ще в часі свойого ув’язнення, але щойно у 1965 р. це було урочисто оприлюднено. Кардинал Сліпий став четвертим Кардиналом Української Католицької Церкви. Він відновив чин монахів Студитів і в 1969 р. посвятив Катедру Св. Софії у Римі. Його не втомна праця була символом стійкості Української Католицької Церкви.
Між 1968-1973 рр. Кардинал Сліпий вирушив в подорож відвідати своїх вірних які розкинені по цілому світі. Він відвідав сотки парафій у чотирнадцяти країнах та оживив й підбадьорив Українців Католиків. Зустрічі з Кардинала залишили незгладимий слід на кожному хто стрінув його. В протязі кількох років, Кардинал Сліпий успішно відбудував, хоч частино, спустошення Української Церква та народу.
На жаль, праця Кардинала Сліпого не була без викликів. У 1969 р. дев’ятнадцять з двадцять-один Українських Єпископів просили Папу Павла VI визнати Кардинала Сліпого Патріархом але Папа відмовився. Папа боявся що такий крок обурить Кремль і це матиме погані наслідки папському пляну для католиків у країнах Варшавського Договору. Цей папський плян який назвали “Ostpolitik” на кінець був жахливим провалом.
Кардинал Сліпий не розохочувався і його енергія виглядала не вичерпною. Він подвоїв свої зусилля відбудувати та об’єднати свою церкву. Патріарх продовжував захищати Українську Церкву в Катакомбах і подбав, щоб відомості про репресії, терпіння і жахливі втрати Українців католиків були визнані. Його вірні розуміли важливість його слів, і широкий загал нашої церкви прийняв Кардинала Сліпого як Патріарха Української Католицької Церкви.
Вже у 1980-ому році Патріарха Йосифа здоров’я підупадало і потрібно було наслідника. Папа Іван Павло ІІ проголосив, що Митрополит Філадельфійський Іван Мирослав Любачівський обраний на помічника з правом наслідства Патріарха Йосифа. Знаючи, що його час серед своїх вірних короткий, Патріарх Йосиф написав своє Завіщання в якому він передбачав майбутнє своєї церкви. Він промовляв прямо до своїх вірних сильними, змістовними словами заохоти й напрямку на майбутнє. 7-ого Вересня, 1984 р. Патріарх Йосиф відійшов у вічність. Йоно тлінні останки були перевезені в Україну у 1992 р. і поховані у крипті у Катедрі Св. Юрія у Львові.
За двадцяти один років у Римі, Патріарх Йосиф виконав колосальну працю і залишив унікальний спадок Українській Церкві на майбутні покоління. Патріарх був учитель, вчений, духовний провідник і державник. Його віра в Бога і в Український Народ була непохитна.
Сьогодні ми вважаємо назву Патріарх як щось зовсім нормальне і думаємо, що голова нашої церква завжди був “ Патріарх.” В дійсності, це звання треба було відвоювати бо це рівнозначне з Українським Народом, Українською Державою та Українською Католицькою Церквою в родині Католицьких Церков. Патріарх Йосиф був і є прикладом непохитної віри і відданості Божій науці та глибокої любови до свого народу. Патріарх Сліпий значно більше ніж тільки провідник Українців Католиків, він є символом опору проти тих які хотіли і дальше хочуть знищити Українську Католицьку Церкву та Український Народ. Патріарх Йосиф успішно протистояв тоталітарному режиму який не зміг знищити його ні його віри. Сила його духовності роззброювала його ворогів і надихала його вірних. В цьому 130-ому ювілейному році, віддаймо належне признання князю нашої церкви і пам’ятаймо неймовірні досягнення та люблячий спадок Патріарх Йосифа для нашої Церкві і нашому Українському Народові.
Ліда М. Василин
Член Єпархіальної Управи
ЛУКЖ Едмонтонська Єпархія