The Legend of the Elderly Grandmother
A Ukrainian Folk Tale

Christ is Born!  Let us Glorify Him!

It was the night the dear Christ-Child came to Bethlehem. In a country far away from Him, an old, old grandmother or “baba” sat in her snug little house by her warm fire. The wind was drifting the snow outside and howling down the chimney, but it only made baba’s fire burn more brightly.

“How glad I am that I may stay indoors,” said baba, holding her hands out to the bright blaze.

But suddenly she heard a loud rap at her door. She opened it and her candle shone on three old men standing outside in the snow. Their beards were as white as the snow, and so long that they reached the ground. Their eyes shone kindly in the light of baba’s candle, and their arms were full of precious things – boxes of jewels, and sweet-smelling oils, and ointments.

“We have travelled far, Baba,” they said, “and we stop to tell you of the Baby Prince born this night in Bethlehem. He comes to rule the world and teach all men to be loving and true. We carry Him gifts. Come with us, Baba.”

But baba looked at the drifting snow, and then inside at her cozy room and the crackling fire. “It is too late for me to go with you, good sirs,” she said, “the weather is too cold.” She went inside again and shut the door, and the old men journeyed on to Bethlehem without her. But as baba sat by her fire, rocking, she began to think about the Little Christ-Child, for she loved all babies.

“Tomorrow I will go to find Him,” she said; “tomorrow, when it is light, and I will carry Him some toys.”

So when it was morning baba put on her long cloak and took her staff, and filled her basket with the pretty things a baby would like – gold balls and wooden toys – and she set out to find the Christ-Child.

But, oh, baba had forgotten to ask the three old men the road to Bethlehem, and they travelled so far through the night that she could not overtake them. Up and down the road she hurried, through woods and fields and towns, saying to whomsoever she met: “I go to find the Christ-Child. Where does He lie? I bring some pretty toys for His sake.”

But no one could tell her the way to go, and they all said: “Farther on, Baba, farther on.” So she travelled on and on and on for years and years – but she never found the little Christ-Child.

They say that old baba is travelling still, looking for Him. When it comes Christmas Eve, and the children are lying fast asleep, baba comes softly through the snowy fields and towns, wrapped in her long cloak and carrying her basket on her arm. With her staff she raps gently at the doors and goes inside and holds her candle close to the little children’s faces.

“Is He here?” she asks. “Is the little Christ-Child here?” And then she turns sorrowfully away again, crying: “Farther on, farther on!” But before she leaves she takes a toy from her basket and lays it beside the pillow for a Christmas gift. “For His sake,” she says softly, and then hurries on through the years and forever in search of the little Christ-Child.

Unlike the elderly grandmother – baba, WE KNOW the road to Bethlehem, for today we have traveled together with the angels, the wise men and the shepherds to rejoice with Mary and Joseph in the birth of the Christ-Child, who came into this world, taking upon Himself flesh, becoming one of us, that we may know how precious and loved we are by God.

Let us get to know this Christ-Child better – one day at a time, throughout the entire year – by being every-more attentive to our relationship with God, to our faith, to our prayer, to our Church, so that when our family and friends, our neighbours and our community approach us and ask “Where is the Christ-Child?,” we may respond, “Yes, I KHOW HIM! He lives here in my heart, here in my home with my family, here in my Church, here in my community. Yes, I know Him very well. Let me tell you about Him.”

And in this way the story of Christmas – of Jesus’ birth, of God’s presence among us – will continue to inspire the world, transforming it through peace and love into the Kingdom of God here on earth.

As we celebrate the Feast of the Nativity of Our Lord, may Christ, truly bless you and your family with peace, love and joy, now and in the New Year!

Christ is Born!  Glorify Him!

Bishop David Motiuk

Eparchy of Edmonton

КАЗКА ПРО БАБЦЮ

Христос Раждається! Славіте Його!

Хочу розказати Вам казку, яка відбулася багато років тому, тоï ночі коли Дитятко Ісус народився в Вифлеємі.  В одній краïні далеко від місця де Ісус народився, старенька бабуня, яку в селі всі звали “Бабця” сиділа в своïй теплі хатинці біля вогнища. Вітер скавулів і дув снігом, але це зовсім не турбувало Бабцю; навпаки, чим більше дув вітер, тим краще грів вогонь.

“Яка я шаслива, що у мене телпла хата і не треба кудесь ходити,” думає Бабця та далі гріється перед вогнем.

Раптом, хтось сильно застукав у двері. Бабця поволеньки відкриває двері, й при світлі свічки бачить трьох стареньких дідусів, що стоять на засніженім порозі. Бороди у них білі як сніг, а такі довгі, що стеляться по землі. Очі дідусів мило віддзеркaлюють світло свічки, що тримала бабця в руці, а в ïхніх обіймах блищать дорогоційні подарунки—коробочки наповнені коштовними камінями, пахучими маслами й оліями.

“Пройшли ми дуже далеку дорогу, розповідають дідусі, але ми зупинилися в тебе, Бабцю, щоб розказати тобі про Князя Дитятко, який народився цієï ночі в Вифлеємі. Він прийшов на землю, щоб царювати на землі і навчати усіх бути люблячими і вірними.  Ми йдемо, щоб принести Йому дари. Ходи з нами Бабцю, щоб привітати Дитятко Ісуса!”

Бабця глянула на завірюху, що віяла за плечами дідусів а тоді дивиться в свою теплу кімнату, де протріскувало вогнище. “Здається, що уже дуже пізно мені кудись виходити,” відповіла Бабця, “та й ще до того, мороз тріщить цієï ночі” відповідає старенька.  Бабця закрила двері та повернулася в кімнату. Дідусі продовжили без бабуні. Бабця гойдається перед вогнем та й думає про Немовлятко Ісуса.  Вона любила усіх маленьких дітей.

“Завтра, піду і пошукаю Дитятко Ісуса,” вирішила бабця, “Завтра, коли сонце світить; подарую Йому гарні забавки”.

Наступного ранку, Бабця вдягнула довгий, теплий плащ, взяла паличку в руки, наповнила кошик цікавими подарунками – золоті кульки і дерев’яні забавки – та пішла в дорогу шукати Дитятко Ісуса.

Але, Бабця забула одну річ – вона забула запитати трьох старців дорогу до Вифлеєма. А старці зайшли так далеко, що бабця не могла ïх наздогнати. Шукала бабця дорогу. Блукала по лісах, полях і містах, питала усіх подорожуючих: “Я шукаю Дитятко Ісуса. Чи знаєте місце де він знаходиться?  Я несу Йому гарні забавки”.

Ніхто Бабці не зміг допомогти; усі ïй однаково відповіли, “ідіть бабцю, вони пішли далі”. Бабця човгала дальше, повільно ішла вона зі своєю паличкою, далі й далі. Крок за кроком, рік за роком, шукала бабця ясла де лежить Дитятко Ісус.  На жаль, бабця не могла відшукати дорогу до місця, де знаходиться маленький Ісус.

Говорять, що бабця надалі шукає дорогу до Ісуса. Розповідають, що кожного року в ночі перед Різдвом Христовим коли діточки у своïх ліжечках сплять солодким сном, Бабця, одягнена в своєму довгому, теплому плащі та з кошиком у руці тихенко стукає паличкою в двері, входить у кімнати де сплять дітоньки і прихиляється до кожного личка та питає, „Чи Ісус тут знаходиться?  Чи то тут спить Дитятко Ісус?”  І сумно бабця відвертається з наповненими сльозами очима та шамотить собі, “дальше, ще трішки дальше”. Перед тим як бабця виходить із спальні, вона вибирає з кошика і залишає забавку на подушці кожноï дитини. “Це ради Нього,” шепоче Бабця, та продовжує рік за роком на віки вічні шукати Дитятко Ісуса.

А ми, дорогі браття і сестри?  У нас по іншому.  Бабця не знає дорогу до Дитятка Ісусa. А ми? МИ ЗНАЄМО дорогу до Вифлеєма. Сьогодні, ми разом з ангелами, мудрецями зі сходу та пастушками тішимося з Марією, із Йосифом про народження Дитятка Ісусa; народження того, хто прийшов в світ, беручи на себе людське тіло, став одним із нас, щоб ми знали і відчули Божу безмежну любов до кожного з нас.

То ж пізнаймо глибше Дитятко Ісуса – день за днем, протягом цілого року. Прислухаймося краще до нашого особистого відношення до Бога, до віри, до молитви, до церкви — щоб коли, чи то наша родина, чи друзі, чи в громаді нас запитають, “Де знаходиться Дитятко Ісус?” ми зможемо ïм відповісти: “я знаю його; він тут – у моïм серці, тут – у моïм домі, з моєю родиною, тут – у моïй церкві, в моïй громаді. Так, я знаю Ісуса дуже добре. Давайте, я вам розкажу все, що знаю про Нього.

І таким чином, подія про Різдво – про народження Христа — ця вістка, що З нами Бог – надалі надихне у світ своє святе повітря, перетворюючи нашу земну кулю миром і любов’ю у Царство Боже між нами.

Святкуючи Празник Господнього Рождества, нехай Христос поблагословить Вас і Вашу сім’ю миром, любов’ю і радістю, зараз і в новому році!

Христос Раждається! Славіте Його!

+ Давид Мотюк

Едмонтонська єпархія