Most Reverend Metropolitans, Archbishops and Bishops,
Very Reverend and Reverend Fathers, Venerable Religious and Monastics,
Beloved Brothers and Sisters, in Ukraine and throughout the world

Fear not, for behold, I bring you good news of great joy
that will be for all the people.
For unto you is born this day in the city of David
a Saviour, who is Christ the Lord.
(Luke 2:10-11)

Christ is Born!

With these angelic words from heaven, Christ’s Church announces news of salvation. Today for us a Saviour has been born: the Lord descended to earth, appearing in a human body in the city of Bethlehem. This day heaven and earth rejoices, the entire human race rejoices in the knowledge that our Creator has not abandoned His creation, but He came to accept its fate as His own. He became man in order to share our human life: our pains and joys, our fears and insecurities. The Lord became one of us, reveals Himself as our Saviour and Redeemer.

On the feast of Christ’s Nativity, we rejoice in knowing that never again will we feel alone or abandoned. We celebrate that God is with us, that He loves us, and we see God’s love incarnate in the newborn Christ Child, who gently rests in a hay-filled manger. The Mystery of the Birth of our Saviour reveals to us how God’s greatness opens up to us through human frailty, how the humanly small and insignificant can become great in God!

The Holy Gospel tells us that the Lord of the Universe was born in a family of refugees. At first, by Caesar’s decree, and then because of the blood-thirst of King Herod, the Most Holy Family was forced to abandon their home and seek refuge among strangers. Yes, our God chose to be born as a refugee without home! In these strange circumstances of our Saviour’s birth, in addition to the wise men from the East, only those who were not ashamed to be with the needy, with exiles and the persecuted were granted the privilege to approach the Divine Babe. By opening to Him the doors of their hearts, of their home, by recognizing the sign of salvation in the Lord, who was born in a cave, these people were filled with divine joy in the midst of the darkness of night. For the Christmas mystery is found in the ability to enter into God’s presence and encounter the newborn Christ by being able to be close: to be close to those who are weak and without protection, who suffer from cold and the lack of bare necessities.

Ukraine has undergone a strange year in which everything was bigger than life: hope and despair, assuredness and disappointment, gains and losses. But also great was the fear, that Darkness could sense, seeing that our breakthrough towards Light could emerge victorious. And Darkness sent upon us pain and bloodshed, injury and even death, so that the people might recoil in the face of such suffering and return to the same path of silent and uncontested submission.

There is no Ukrainian who did not take part in this test of Divine Providence, which still continues. In some ways today all of us find ourselves in the zone of risk, the zone of the Anti-terrorist operation. Similar to the shepherds, who on the place where they led their flock to pasture heard the song of angels in heaven and received the news of the birth of a Saviour, so too, each one of us, has his or her place of spiritual vigil, his “guard post,” where we all must fulfil our Christian and civic mission. And even if some have become tired and would prefer to avoid this choice, they nonetheless find the strength for the task. Only passivity plays into the hands of evil.

This year our journey to Christmas led us along the path of the wounded and exiled. Our Church literally became a field hospital, set up in order to give refuge to the persecuted and to heal the wounds of the injured. But even after the Maidan, the Church did not cease to function as a hospital, for that is her vocation. Pope Francis reminds us of this: “I see the Church as a field hospital after battle.”

None of us were ready for war, and yet it continues, uninvited – it breaks into virtually every Ukrainian home, especially in the Eastern territories of our Land. There is a danger that the boundary of human sensitivity to the pain and suffering of one’s neighbour will diminish. Christians know that apathy kills no less than “Hrad” missile launchers. The task before the state is to wisely resolve the problem of aid to those citizens who have suffered. While the task before every Christian is to be close, to accompany those who are in dire need. This Christian unity with those in need, which we call solidarity, is what makes us strong. In it are revealed and through it we receive the power of the incarnate God, the action of the Saviour, who was born in order to make us free and undefeatable in God.

In the time of Christmas each one of us looks at the sky in the hope of seeing the light of the star of Bethlehem. For the New Year promises not to be easier or our choice to be simpler. Our greatest task for 2015 is to embark on the path of development of civilisation and a life of dignity. For this we must clothe ourselves in a godly, not worldly manner, by renouncing all unworthy compromises with the evil one. This applies to each one of us – even to the one who considers himself or herself as the least in this world. The task of directing one’s life towards good also makes great civil sense, for when every Ukrainian man and woman will change, the country will also change. Together we must adorn ourselves with effective government structures, which will finally cease to be structures of sin. For government can be a blessing, if it becomes service.

Both tasks are impossible to fulfil if we don’t experience doubt, don’t make mistakes, don’t step back. Let us not carry the pride of perfection, but rather let us admit before God our weaknesses and ask in humility: O God, help me in my weakness! A humble person does not lose faith in his strength, for, in the words of Ivan Franko, one “feels on his shoulder the hand of the Lord.” Therefore, let us remember that despair, disappointment, the impulsive desire to rid ourselves of those, who have not fulfilled our expectations  these are the instruments, which allow Darkness to most effectively reacquire its lost positions. Let us not help it undermine our chances for success. Failing to always do everything is not the problem. Allowing our failures to make us lose heart is!

We have before us one task, about which we should never have any doubt. That task is to pray. The Maidan was victorious because people prayer, fervently and sincerely. Today let us not allow for a certain “being used to” war to weaken the intensity of our prayers. Let us direct all the strength of our soul, so that in our families and communities prayers for Ukraine continue to be raised unceasingly, so that our beloved land might be filled with the light of faith, as was the poor cave of Bethlehem, that our hearts might be purified, that a new life may be born. And then, having received God’s blessings, we will be the happiest people on earth.
In the dark night of insecurity and fear, let our ancient koliada dispel all sadness and every worry… With this Christmas greeting I seek to visit each home, filled with good people, who receive the newborn God and Saviour and rejoice with feast of Christ’s Nativity!

Today we extend our Christmas greetings to our soldiers, who celebrate this great feast in cold frontline trenches and shelters, with their chests forward, ready to defend their nation. With festive wishes we greet all those who lost their home and miss the warmth of their families, that all may be good and well in their lives.
With the song of angels announcing peace on earth and glory in the highest let us today visit those, who mourn the loss of family and friends, who suffer from their battle wounds, who are in captivity or imprisoned. As in this Christmas night joy overcomes sorrow and heavenly light – darkness, so in his Nativity let our Saviour fill us with the strength of his victory, of good over evil, of truth over untruth, and may a heavenly peace overcome war.
To all our faithful in Ukraine and throughout the world I send you my deepest heartfelt wishes for a merry Christmas, a tasty kutia, and a resounding koliada.

Christ is born!  Glorify Him!


Given in Kyiv
at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the Feast of the St. Nicholas the Wonderworker, Archbishop of Myra in Lycia
on the 19th (6th) of December, 2014 A.D.



December 18, 2014

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству,
возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим

Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість,
що буде радістю всього народу:
сьогодні народився вам у місті Давидовім
Спаситель – Христос Господь
(Лк 2, 10–11).

Христос народився!

Цими словами благовісника з небес Христова Церква звіщає спасенну новину. Сьогодні нам народився Спаситель: Господь на землю зійшов і явився в людському тілі у місті Вифлеємі. Радіє цього дня небо і земля, радіє весь людський рід тим, що наш Творець не покинув свого сотворіння, але прийшов, щоб прийняти його долю. Він сам став людиною, щоб розділити з нею її життя: її болі і радості, її тривогу і непевність. Господь стає одним із нас, об’являє себе нашим Спасителем і Визволителем.

У святі Різдва Христового ми радіємо тому, що більше не почуваємося самотніми і покинутими, святкуємо те, що Бог є з нами, що Він нас любить, і бачимо втілену Божу любов у новонародженому Дитятку Ісусі, який ніжно спочиває в яслах на сіні. Таїнство народження нашого Спасителя виявляє нам правду про те, як велике Боже відкривається нам через слабке людське, як людське мале і незначне може стати Божим великим!

Святе Євангеліє оповідає нам, що Господь Всесвіту народився в родині біженців. Спочатку через наказ кесаря, а потім через кровожерність царя Ірода Пресвята родина була змушена покинути свою домівку та просити прихистку в чужих людей. Так, наш Бог забажав народитися як безхатченко і біженець! За таких дивних обставин народження Спасителя привілей перебувати біля Божого Дитяти мали разом із мудрецями зі Сходу лише ті, хто не соромився бути поруч із потребуючими, вигнанцями та переслідуваними. Відкривши Йому двері свого серця, свого дому, розпізнавши знак спасіння в Господі, що народився у вертепі, ці люди сповнилися божественною радістю серед темряви ночі. Бо ж різдвяне таїнство – це здатність увійти в Божу присутність і зустріти новонародженого Христа через вміння бути поруч: бути поруч із тим, хто немічний і беззахисний, хто терпить від холоду та браку найнеобхіднішого.

Україна прожила дивовижний рік, в якому все було великим: надія і відчай, впевненість і розчарування, здобутки і втрати. Великим був і страх, що його відчула Темрява, бачачи, що наш порив до Світла може бути переможним. І Темрява наслала на нас біль і кров, каліцтво і навіть смерть, щоб люди жахнулися тим стражданням і звернули на давню стежку мовчазного та беззаперечного підпорядкування.

Немає жодного українця, який не брав би участі в цьому іспиті Господнього провидіння, котрий продовжує тривати. В якомусь сенсі ми всі сьогодні в зоні ризику, у зоні АТО. Подібно до пастирів, які на місці випасання свого стада почули спів ангелів на небі і прийняли звістку про народження Спасителя, так і кожен з нас має своє місце духовного чування, свій «блокпост», що на ньому повинен здійснити власну християнську і громадянську місію. І навіть якщо хтось утомився і хоче уникнути вибору, то все одно його робить. Тільки в такому разі своєю пасивністю він грає на руку злу.

Наша цьогорічна дорога до Різдва була дорогою до пораненого і вигнаного. Наша Церква в буквальному сенсі стала польовим шпиталем, розгорнутим щоб дати прихисток гнаним і загоїти рани постраждалих. Але навіть після Майдану Церква не позбулася функцій шпиталю, оскільки це її покликання. Про це нагадує нам Папа Франциск: «Я бачу Церкву як польовий шпиталь після битви».

До війни ніхто з нас не був готовий, проте вона триває, непрохано вламується чи не в кожну вкраїнську домівку, особливо на східних теренах нашої країни. Постає небезпека, що поріг людської чутливості до горя і страждання ближнього зменшуватиметься. Християни знають, що байдужість убиває не менше, ніж снаряди установок «Град». Справа держави – мудро вирішити проблему допомоги своїм стражденним громадянам. А справа кожного християнина – бути близько, бути поруч із тими, хто в біді. Саме це християнське єднання з потребуючими, яке звемо солідарністю, і робить нас сильними. Бо в ньому проявляється і через нього передається нам сила воплоченого Бога, дія Спасителя, який народився для того, щоб вчинити нас вільними і непереможними в Бозі.

У різдвяний час кожен із нас поглядає на небо в надії побачити світло вифлеємської зорі. Бо Новий рік не обіцяє бути легшим, а наш вибір – простішим. Наше найбільше завдання на 2015 рік – це вийти на шлях цивілізованого розвитку й гідного життя. Для цього ми всі мусимо зодягнутися в іншу – Божу – людину, тобто зректися негідних компромісів з лукавим. Це завдання стосується кожного з нас – навіть того, хто вважає себе найменшим у цьому світі. Завдання змістити свою життєву позицію в бік добра має також великий громадянський сенс, бо коли зміниться українка та українець – зміниться і вся наша країна. Усі разом ми маємо зодягнути її в нове намисто ефективних державних структур, які перестануть нарешті бути структурами гріха. Адже влада може бути благословенням, якщо стає служінням.

Обидва завдання неможливо здійснити, бодай раз не відчувши сумніву, не помилившись, не зробивши кроку назад. Не маймо гордині досконалості – краще визнаймо перед Богом свої слабкості й смиренно просімо: Боже, допоможи моєму безсиллю! Смиренна людина не втрачає віри у свої сили, бо, за словами Івана Франка, «чує на своєму плечі руку Господню». Тому пам’ятаймо, що зневіра, розчарування, мстиве прагнення поквитатися з тими, хто не здійснив наших очікувань, – це інструменти, якими Темрява найефективніше відновлює свої втрачені позиції. Не помагаймо їй зруйнувати наші шанси! Біда не в тому, що не все вдається зробити. Біда, коли від цього в людини опускаються руки!

Маємо перед собою ще одне завдання, щодо якого ніколи не має бути сумніву. Це завдання молитися. Майдан переміг тому, що ревно і щиро молився. Сьогодні не дозвольмо, щоб через певне «призвичаєння» до війни ослабла інтенсивність наших молитов.   Спрямуймо всі сили своєї душі на те, щоб у наших родинах і спільнотах тривала безперервна молитва за Україну, щоб у нашій державній оселі, ніби в бідній вифлеємській яскині, засяяло світло віри, очистилися наші серця, зродилося нове життя. І тоді, маючи на собі Боже благословення, ми станемо найщасливішим народом на Землі.

Серед темної ночі непевності й тривоги звучить прадідівська коляда, розвіваючи смуток та всілякі негаразди… З цим різдвяним благовістям прагну відвідати кожну домівку добрих людей, які приймають до себе новонародженого Бога і Спасителя та радіють Різдвом Христовим!

Сьогодні линемо з різдвяним привітом до наших воїнів, які святкують цей величний празник у холодних окопах та бліндажах на передовій і готові грудьми закрити свій народ. Зі святковим віншуванням добра і гаразду заходимо до тих, хто втратив свою домівку та тепло рідної сім’ї.

Зі співом ангелів про мир на землі та славу на висотах завітаймо сьогодні до тих, хто сумує через втрату рідних та близьких, хто страждає від отриманих ран і тих, хто в полоні й ув’язненні. Як у цю різдвяну ніч радість перемагає смуток, а небесне світло – темряву, так нехай у своєму Різдві наш Спаситель сповнить нас силою звитяги добра над злом, правди над неправдою, і небесний мир хай здолає війну.

Усім нашим вірним в Україні і на поселеннях з усього серця зичу веселих свят Різдва Христового, смачної куті та дзвінкої коляди!

Христос народився! Славімо Його!


Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,
19 грудня 2014 року Божого